User._uk_der/59-HEB.usfm

\id HEB
\usfm 3.0
\ide UTF-8
\h Євреїв
\toc1 Послання до євреїв
\toc2 До євреїв
\toc3 Євр
\mt До євреїв
\c 1
\p
\v 1 Багато разів і різними способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків,
\v 2 а в останні ці дні говорив Він до нас через Сина, Якого призначив Спадкоємцем усього, через Котрого і віки створив.
\v 3 Цей, будучи сяйвом слави і образом істоти Бога, тримаючи все словом сили Своєї, здійснив Собою очищення гріхів наших і сів по правиці Бога на небі.
\v 4 Будучи настільки вищим від ангелів, наскільки Він вспадкував краще імƅя від них.
\v 5 Кому бо коли з ангелів Бог сказав: «Ти — Син Мій; нині Я родив Тебе?» І знов: «Я буду Йому Отцем, а Він буде Мені Сином?»
\v 6 І знову, коли Бог вводить Свого Первородного у всесвіт, то каже: «І нехай поклоняться Йому всі ангели Божі».
\v 7 А про ангелів Він говорить: «Ти твориш ангелами Своїми духів, а служителями Своїми полумƅя вогняне».
\v 8 А про Сина: «Престол Твій, Боже, на віки вічні, а скіпетр праведності — скіпетр царства Твого.
\v 9 Ти полюбив праведність і зненавидів беззаконня, тому помазав Тебе, Боже, Твій Бог оливою радості, більше ніж співучасників Твоїх».
\v 10 І: «Ти, Господи, спочатку заснував землю, і небеса — діло рук Твоїх.
\v 11 Вони згинуть, Ти ж перебуваєш, всі вони постаріють, як одяг;
\v 12 і як одежу Ти згорнеш їх, і будуть змінені. А Ти Той Самий, і роки Твої не скінчаться!»
\v 13 Кому з ангелів Він коли сказав: «Сядь праворуч Мене, доки не покладу ворогів Твоїх підніжком для ніг Твоїх?»
\v 14 Чи ж не всі вони духи службові, яких посилають для служіння тим, які мають успадкувати спасіння?
\c 2
\p
\v 1 Тому-то ми повинні бути особливо уважні до того, що чули, щоб часом не відпасти.
\v 2 Бо коли слово, сповіщене ангелами, було непохитне, і всякий злочин і непослух одержували справедливу кару,
\v 3 то як ми уникнемо, якщо ми занедбаємо таке велике спасіння, яке спочатку було проповідуване Господом і було підтверджене нам тими, що Його чули?
\v 4 Бог також засвідчив ознаками, чудесами та різними силами і дарами Духа Святого згідно Своєї волі.
\v 5 Бо не ангелам Він підкорив всесвіт майбутній, про який ми говоримо.
\v 6 Але хтось десь засвідчив, кажучи: «Що є людина, що Ти памƅятаєш про неї? Або син людський, що Ти відвідуєш його?
\v 7 Ненадовго Ти принизив його перед ангелами; увінчав його славою і честю і поставив його над ділами рук Твоїх;
\v 8 усе підкорив Ти під ноги його». А коли Він підкорив усе йому, то не залишив нічого непідкореним йому. Та тепер ми ще не бачимо, щоб усе було підкорене Йому.
\v 9 Але ми бачимо Ісуса, Який за і те, що перетерпів смерть, увінчаний славою і честю, Який ненадовго був принижений перед ангелами, щоб за благодаттю Божою вкусити смерть за кожного.
\v 10 Щоб Той, для Котрого все і від Котрого все, Того, Хто приводить багатьох синів у славу, вождя спасіння їх, зробив досконалим через страждання.
\v 11 Бо Той, Хто освячує, і ті, які освячуються, — всі від Єдиного. З тієї причини Він не соромиться називати їх братами, кажучи:
\v 12 «Сповіщу імƅя Твоє братам Моїм, буду хвалити Тебе перед громадою».
\v 13 І ще: «Я буду покладати надію на Нього!» І ще: «Ось Я і діти, яких дав Мені Бог!»
\v 14 А як діти причетні тіла і крові, то й Він також прийняв теж саме, щоб смертю позбавити сили того, хто має владу смерті, тобто диявола;
\v 15 і визволити тих, котрі страхом смерті все життя трималися в рабстві.
\v 16 Бо не ангелів приймає Він, але приймає сімƅя Авраамове.
\v 17 Тому в усьому Він мусив бути подібним до братів, щоб бути милосердним і вірним Первосвящеником перед Богом, для умилостивлення за гріхи людей.
\v 18 Бо як Сам Він перетерпів, бувши спокушеним, то може й спокушуваним допомогти.
\c 3
\p
\v 1 Тому-то, святі брати, учасники небесного покликання, дивіться на Посланця і Первосвященика нашого визнання, на Ісуса Христа,
\v 2 Який вірний Тому, Хто поставив Його, як і Мойсей, в усьому домі Його.
\v 3 Бо Він гідний тим більшої слави перед Мойсеєм, чим більшу честь має в порівнянні з домом той, хто збудував його.
\v 4 Кожний дім хтось будує, а Той, Хто все збудував — Бог.
\v 5 І Мойсей був вірний в усьому домі Його, як слуга, для засвідчення того, про що мало бути звіщено пізніше.
\v 6 Христос же, — як Син у домі Його, а дім Його — ми, якщо тільки збережемо непохитне довірƅя і похвалу надії аж до кінця.
\v 7 Тому-то, як каже Дух Святий: «Нині, як почуєте голос Його,
\v 8 не будьте жорстокими, як під час бунту, в день спокуси в пустині,
\v 9 коли батьки ваші спокушували Мене, випробовуючи Мене, хоч вони бачили діла Мої протягом сорока років.
\v 10 Тому Я розгнівався на рід той і сказав: ‘Вони завжди блукають серцем, і не пізнали вони доріг Моїх’.
\v 11 Тому Я поклявся в гніві Моїм, що вони не ввійдуть у спокій Мій».
\v 12 Стережіться, брати, щоб у когось із вас не було серця лукавого і невірного, щоб вам не відступити від Бога Живого!
\v 13 Але підбадьорюйте щодня один одного, доки триває те «нині», щоб хтось з вас не став жорстоким через підступність гріха.
\v 14 Бо ми стали учасниками Христа, якщо тільки твердо збережемо розпочате життя наше до кінця;
\v 15 як говориться: «Нині, як почуєте голос Його, не робіть жорстокими сердець ваших, як під час нарікання».
\v 16 Хто ж були ті, що, почувши, збунтувалися? Хіба не всі ті, що вийшли з Єгипту з Мойсеєм?
\v 17 На кого ж Він гнівався сорок років? Хіба не на тих, що згрішили, які лягли кістками в пустині?
\v 18 Кому ж Він поклявся, що не ввійдуть до спокою Його, як не тим, які були непокірливими?
\v 19 Отже, ми бачимо, що вони не могли ввійти через невірƅя.
\c 4
\p
\v 1 Отож біймося, коли ще маємо обітницю увійти до спокою Його, хтось з вас не спізнився.
\v 2 Бо і нам було Євангеліє проповідувано, як і тим, але слово почуте не принесло їм користі, бо не зƅєдналося з вірою тих, що слухали.
\v 3 Але входимо до спокою ми, що увірували, бо Він сказав: «Я поклявся в гніві Моїм, що вони не ввійдуть до спокою Мого», хоч діла були завершені від закладин світу.
\v 4 Бо Він сказав в одному місці про сьомий день так: «І спочив Бог сьомого дня від усіх діл Своїх».
\v 5 І тут ще: «Не ввійдуть вони до спокою Мого!»
\v 6 Отже, як деяким залишається увійти до нього, а ті, кому було раніше проповідувано, не ввійшли в нього через непокірливість,
\v 7 то Він знов призначає якийсь день нині, як сказав через Давида, після такого довгого часу, як уже було сказано: «Нині, як почуєте голос Його, не зробіть жорстокими сердець ваших».
\v 8 Бо коли б Ісус Навин дав їм спокій, то не було б сказано після того про інший день.
\v 9 Тому-то для народу Божого залишається ще суботство.
\v 10 Бо хто ввійде до спокою Його, той відпочине від діл своїх, як і Бог від Своїх.
\v 11 Тож стараймося ввійти до цього спокою, щоб ніхто за тим же прикладом не впав у непокірність.
\v 12 Бо Слово Боже живе і діюче, гостріше всякого меча двосічного: воно проникає аж до розділення душі і духа, суглобів та мозку, судить думки і наміри серця.
\v 13 І нема створіння скритого від Нього, але все оголене та відкрите перед очима Його. Йому дамо звіт.
\v 14 Тож, маючи Первосвященика Великого, Який перейшов небеса, Ісуса, Сина Божого, тримаймося твердо сповідання нашого.
\v 15 Бо ми маємо не такого первосвященика, який не може страждати з нами в немочах наших, але такого, Який подібно нам, зазнав спокуси в усьому, крім гріха.
\v 16 Тому приступаймо з довірƅям до престолу благодаті, щоб бути помилуваними і одержати благодать для своєчасної допомоги.
\c 5
\p
\v 1 Кожен первосвященик, вибраний з-поміж людей, призначається для людей на служіння Богові, щоб приносити дари і жертви за гріхи,
\v 2 який може співчувати нетямущим і тим, що заблудилися, бо й сам схильний до слабкості.
\v 3 І тому він повинен, як за людей, так і за себе самого приносити жертви за гріхи.
\v 4 І ніхто не бере цієї честі сам собі, а тільки покликаний Богом, як і Аарон.
\v 5 Так і Христос не Сам Собі присвоїв славу, щоб стати Первосвящеником, але Той, Хто сказав Йому: «Ти Син Мій, нині Я родив Тебе!»
\v 6 І як Він каже в іншому місці: «Ти священик навіки за чином Мелхіседека».
\v 7 Він у дні тілесного життя з великим голосінням і слізьми приніс молитви і благання Тому, Хто міг спасти Його від смерті; і Він був почутий за Своє благоговіння;
\v 8 хоч Він і Син, проте навчився покірності через страждання.
\v 9 І, вдосконалившись, став для всіх слухняних Йому, причиною спасіння вічного,
\v 10 бувши названим від Бога Первосвящеником за чином Мелхіседека.
\v 11 Про це слід було б багато говорити, але важко пояснити, бо ви стали нездібними слухати.
\v 12 За віком ви вже повинні бути вчителями, але вас знову треба вчити першим початкам слова Божого, і для вас потрібне молоко, а не тверда їжа.
\v 13 Кожен, хто споживає молоко, будучи ще немовлям, недосвідчений у слові правди.
\v 14 Але тверда їжа властива дорослим, у яких почуття навиком привчені розрізняти добро і зло.
\c 6
\p
\v 1 Тому, залишивши початки вчення Христового, прямуймо до досконалості і не будемо знову класти основу покаяння від мертвих діл та віри в Бога,
\v 2 вчення про хрещення і покладання рук, про воскресіння з мертвих та вічний суд.
\v 3 І це ми зробимо, як Бог дозволить.
\v 4 Бо не можна тих, котрі раз просвітилися і скуштували небесного дару і стали причасниками Святого Духа
\v 5 і скуштували доброго Слова Божого та сили майбутнього віку,
\v 6 якщо вони відпали, знову обновляти покаянням, коли вони знов у собі розпинають Сина Божого та зневажають Його.
\v 7 Бо земля, яка пƅє дощ, який часто падає на неї і ростить рослини, корисні тим, хто її обробляє, приймає благословення від Бога;
\v 8 але та, яка родить тернину і будяки — негідна і близька до прокляття, а кінець її — спалення.
\v 9 Однак, улюблені, хоч і говоримо так, ми переконані, що ви в кращому стані і тримаєтеся спасіння.
\v 10 Бо не неправедний Бог, щоб забути ваше діло і любов, яку ви виявили в імƅя Його, послуживши і служачи святим.
\v 11 І ми бажаємо, щоб кожен з вас для повної впевненості в надії виявив таку саму старанність до кінця,
\v 12 щоб ви не облінились, а наслідували тих, хто через віру і довготерпіння вспадкували обітниці.
\v 13 Бо коли Бог давав обітницю Авраамові, то не міг поклястися ніким вищим, Він поклявся Сам Собою,
\v 14 говорячи: «Істинно благословляючи, поблагословлю тебе і, розмножаючи, розмножу тебе».
\v 15 І так, терпеливо очікуючи, Авраам отримав обіцяне.
\v 16 Люди клянуться вищим, і клятва на запевнення закінчує всяку їхню суперечку.
\v 17 Тому і Бог, бажаючи дати спадкоємцям обітниці ще більший доказ незмінности волі Своєї, вжив клятву,
\v 18 щоб у двох незмінних речах, в яких неможливо для Бога сказати неправду, ми мали міцну утіху; ми, що знайшли сховище і прибігли вхопитися за надію, яка перед нами,
\v 19 яка для душі неначе якір, безпечний і міцний, і входить в середину за завісу,
\v 20 куди Ісус увійшов за нас предтечею, ставши Первосвящеником навіки за чином Мелхіседека.
\c 7
\p
\v 1 Бо Мелхіседек, цар Салиму, священик Бога Всевишнього, що зустрів Авраама, коли той вертався після поразки царів, і благословив його,
\v 2 якому Авраам відділив десятину від усього; по-перше, його імƅя означає: «цар праведності», а потім: «цар Салиму», що означає: «цар миру».
\v 3 Без батька, без матері, без родоводу, не маючи ні початку днів, ні кінця життя; подібно до Сина Божого, перебуває священиком назавжди.
\v 4 Дивіться, який великий той, кому патріарх Авраам дав десятину з кращої здобичі своєї!
\v 5 Ті, що одержують священство із синів Левіїних, мають заповідь брати десятину з народу, тобто з братів своїх, хоч і вони вийшли від стегон Авраама.
\v 6 Але цей, що не походив з їхнього роду, взяв десятину від Авраама і благословив того, хто мав обітницю.
\v 7 І без всякого заперечення, менший благословляється більшим.
\v 8 І тут десятину беруть люди смертні, а там — той, хто має про себе свідчення, що він живе.
\v 9 І, так би мовити, сам Левій, котрий приймає десятину, дав десятину через Авраама.
\v 10 Бо він був ще в стегнах батька, коли Мелхіседек зустрів його.
\v 11 Отже, коли б досконалість досягалась через священство Левітів, бо з ним люди одержали Закон, то яка ще потреба була б, щоб повстав інший священик за чином Мелхіседека, а не за чином Аарона?
\v 12 Адже з переміною священства необхідно бути зміні і закону.
\v 13 Бо Той, про Кого говориться, належав до іншого коліна, з якого ніхто не приступав до жертовника.
\v 14 Відомо, що наш Господь засяяв з коліна Іудиного, про яке Мойсей не сказав нічого відносно священства.
\v 15 І це ще ясніше видно, що подібно до Мелхіседека, повстає інший священик,
\v 16 Котрий такий не за законом заповіді тілесної, а за силою життя безконечного.
\v 17 Бо засвідчено: «Ти священик навіки за чином Мелхіседека».
\v 18 Так, скасування попередньої заповіді буває внаслідок її немочі та безкористності.
\v 19 Бо Закон нічого не довів до досконалості; але вводиться краща надія, через яку ми наближаємось до Бога.
\v 20 І як це було не без клятви,
\v 21 бо ті були священиками без клятви, але Цей з клятвою, через Того, Хто сказав Йому: «Клявся Господь і не розкається: Ти священик навіки за чином Мелхіседека».
\v 22 Настільки ж Ісус став запорукою кращого Завіту!
\v 23 До того ж, тих священиків було багато, бо смерть не дозволяла перебувати одному;
\v 24 а Цей, як перебуваючий вічно, має і священство нескінчене.
\v 25 Тому-то може і спасати завжди тих, які приходять до Бога через Нього, бо Він завжди живий, щоб заступатись за них.
\v 26 Такий і повинен бути у нас Первосвященик: святий, непричетний злу, непорочний, відокремлений від грішників, піднесений вище небес,
\v 27 Який не має потреби щодня, як ті первосвященики, перше приносити жертви за свої гріхи, а потім за гріхи народу, бо це Він раз назавжди вчинив, принісши Себе Самого.
\v 28 Бо Закон наставляє людей первосвящениками, які мають немочі, слово ж клятви, яке прийшло після Закону, поставляє Сина Божого, досконалого навіки!
\c 8
\p
\v 1 Головне ж у тому, про що ми говоримо: ми маємо такого Первосвященика, Який сів праворуч престолу величі на небесах,
\v 2 як служитель святилища та скінії правдивої, яку збудував Господь, а не чоловік.
\v 3 Всякий первосвященик поставляється, щоб приносити дари та жертви; і тому треба було, щоб і Цей мав що принести.
\v 4 Бо коли б Він був на землі, то не був би священиком, бо тут такі священики, які приносять дари згідно з Законом,
\v 5 і служать образу і тіні небесного, як було сказано Мойсеєві Богом, коли він мав приступити до збудування скінії: «Дивись, зроби все за зразком, показаним тобі на горі».
\v 6 Але тепер Він отримав настільки краще служіння, наскільки Він є Посередник кращого завіту, який був заснований на кращих обітницях.
\v 7 Коли б перший завіт був без недоліку, то не було б місця іншому.
\v 8 Але пророк, докоряючи їм, каже: «Ось надходять дні, — говорить Господь, — коли Я укладу з домом Ізраїля і з домом Іуди Новий Завіт;
\v 9 не такий завіт, який Я уклав з батьками їхніми, в день, коли Я взяв їх за руку, щоб вивести їх із землі Єгипетської, бо вони не перебували в завіті Моїм, і Я покинув їх», — говорить Господь.
\v 10 «Ось завіт, який Я укладу з домом Ізраїля в ці дні, — говорить Господь, — вкладу Я Закони Мої в помисли їхні, і напишу їх на серцях їхніх і буду їм Богом, а вони будуть Моїм народом.
\v 11 І не буде більше навчати кожен ближнього свого, і кожен брата свого, говорячи: ‘Пізнай Господа!’ Бо всі вони будуть знати Мене, — від малого до великого.
\v 12 Бо Я буду милостивий до неправд їхніх і гріхів їхніх Я не згадаю більше».
\v 13 Кажучи «новий», показав застарілість першого; а занепадаюче і старіюче близьке до знищення.
\c 9
\p
\v 1 І перший завіт мав постанови про богослужіння і святилище земне.
\v 2 Бо була споруджена скінія перша, в якій знаходилися — світильник, стіл і хліби жертовні, і яка називається «Святе».
\v 3 А за другою завісою була скінія, названа: «Святе Святих»,
\v 4 яка мала золоту кадильницю і ковчег завіту, обкладений з усіх сторін золотом, в якому була золота посудина з манною, розцвілий жезл Ааронів та скрижалі завіту.
\v 5 А над ним херувими слави, отінюючі престол благодаті, про що не слід тепер говорити докладно.
\v 6 При такому влаштуванні, священики входили завжди в першу скінію, звершувати служіння.
\v 7 Але в другу входить лише первосвященик, один раз на рік і не без крові, яку він приносив за себе і за гріхи народу.
\v 8 Святий Дух цим показує, що дорога в Святая Святих ще не відкрита, доки ще стоїть перша скінія.
\v 9 Вона є образ для теперішнього часу, коли приносяться дари і жертви, які не можуть зробити в совісті досконалим того, хто приносить.
\v 10 І вони зі стравами і напоями та різноманітними обмиваннями й обрядами, що стосується тіла, були встановлені тільки до часу їх виправлення.
\v 11 Але Христос прийшов, як Первосвященик майбутніх благ, з більшою і досконалішою скінією, нерукотворною, тобто не земної будови;
\v 12 і не з кровƅю козлів та телят, а з власною кровƅю ввійшов у Святилище, раз і назавжди, придбавши вічне викуплення.
\v 13 Бо коли кров телят та козлів та попіл телиці, через окроплений освячує осквернених, щоб чисте було тіло,
\v 14 то наскільки більше кров Христа, Який Духом Святим приніс непорочного Себе Богу, очистить совість нашу від мертвих діл для служіння Богу живому!
\v 15 І тому Він — Посередник нового Завіту, щоб через смерть Його, яка сталася для викуплення від злочинів, учинених за першого завіту, покликані могли отримати обітницю вічної спадщини.
\v 16 Бо де є заповіт, там необхідно, щоб настала смерть заповітника.
\v 17 Бо заповіт має силу лише по смерті; інакше він нічого невартий, коли заповідач ще живе.
\v 18 Тому і перший завіт був утверджений не без крові.
\v 19 Бо коли Мойсей оголосив усі заповіді всьому народу згідно з Законом, то взяв кров телят і козлів з водою і червленою вовною з іссопом, та й покропив книгу і народ увесь,
\v 20 говорячи: «Це кров завіту, що Бог заповідав вам».
\v 21 Також окропив кровƅю скінію і всі богослужебні сосуди.
\v 22 Згідно з Законом майже все очищається кровƅю, а без пролиття крові не буває прощення.
\v 23 Отже, образи небесного повинні були очищатися цими, а саме ж небесне — жертвами кращими від цих.
\v 24 Бо Христос ввійшов не в рукотворне Святилище, яке було на зразок справжнього, але в саме небо, щоб предстати нині за нас перед лице Боже;
\v 25 і не для того, щоб багато разів приносити Себе, як первосвященик входить у святилище кожного року з кровƅю чужою;
\v 26 бо інакше треба було б Йому багаторазово страждати від створення світу. Він же один раз, наприкінці віків зƅявився, щоб знищити гріх жертвою Своєю.
\v 27 І як призначено людям один раз умерти, а потім суд,
\v 28 так і Христос один раз, принісши Себе в жертву, щоб узяти на Себе гріхи багатьох, а вдруге зƅявиться не для очищення гріха, а для тих, що чекають Його на спасіння.
\c 10
\p
\v 1 Закон, маючи тінь майбутніх благ, а не сам образ речей, одними й тими жертвами, які приносяться щороку, ніколи не може зробити досконалими тих, що приходять з ними.
\v 2 Бо інакше перестали б приносити Їх, бо ті, що приносять жертву, один раз очистившись, не мали б уже ніякої свідомості гріхів.
\v 3 Але цими жертвами щороку нагадується про гріхи.
\v 4 Бо неможливо, щоб кров телят і козлів знищувала гріхи.
\v 5 Тому-то, входячи в світ, Христос говорить: «Жертви і приношення Ти не схотів, але тіло приготував Мені;
\v 6 всепалення й жертви за гріх неугодні Тобі.
\v 7 Тоді Я сказав: ‘Ось іду, як на початку книги написано про Мене, виконати волю Твою, Боже!’»
\v 8 Сказавши перше, що ні жертви, ні принесення, ні всепалення, ні жертви за гріх Ти не схотів і не вподобав те»,
\v 9 тоді сказав: «Ось Я йду виконати волю Твою, Боже». Він скасовує перше, щоб установити друге.
\v 10 За цією-то волею ми освячені одноразовим принесенням тіла Ісуса Христа.
\v 11 Кожен священик стоїть щодня, служачи і приносячи часто ті самі жертви, які не можуть ніколи знищити гріхів.
\v 12 Він же, принісши одну жертву за гріхи, назавжди сів по правиці Божій,
\v 13 очікуючи далі, аж поки вороги Його не будуть покладені, як підніжок, Йому під ноги.
\v 14 Одним приношенням жертви Він назавжди удосконалив тих, що освячуються.
\v 15 І Дух Святий також свідчить нам, бо сказано наперед:
\v 16 «Ось завіт, який Я укладу з ними після тих днів, — говорить Господь, — укладу Закони Мої в серця їхні і в їхніх думках напишу їх».
\v 17 «А гріхів їхніх і беззаконь їхніх не згадаю більше».
\v 18 А де прощення гріхів, там непотрібне принесення за них.
\v 19 Отож, брати, маючи дерзання входити в святилище, через кров Ісуса,
\v 20 дорогою новою і живою, яку Він знову відкрив нам через завісу, тобто через тіло Своє,
\v 21 і маючи великого Священика над домом Божим,
\v 22 приступаймо з щирим серцем, з повною вірою, кропленням очистивши серця наші від порочної совісті, та обмивши тіла чистою водою.
\v 23 Тримаймось непохитно визнання надії, бо Той, Хто обіцяв, — вірний!
\v 24 Будемо уважними один до одного, заохочуючи до любові і добрих діл.
\v 25 І не залишаймо зібрання свого, як є в деяких звичай, а заохочуймо один одного, і тим більше, чим більше бачите, що день той наближається.
\v 26 Якщо ми, пізнавши істину, грішимо свавільно, то не залишається більше жертви за гріхи,
\v 27 а якесь страшне очікування суду і лютості вогню, готового пожерти противників.
\v 28 Якщо той, хто зрікся Закону Мойсейового, — без милосердя при двох або трьох свідках карається смертю,
\v 29 тож подумайте, наскільки тяжчого покарання заслуговує той, хто потоптав Сина Божого і не шанує кров завіту, якою був освячений, і Духа благодаті зневажає?
\v 30 Бо ми знаємо Того, Хто сказав: «У Мене помста, Я відплачу», — говорить Господь. І знов: «Господь буде судити народ Свій».
\v 31 Страшно впасти в руки Бога живого!
\v 32 Згадайте перші дні ваші, коли ви, як тільки просвітилися, витерпіли великий подвиг страждань,
\v 33 то самі серед ганьби й скорбот, бувши видовищем для інших, то поділяючи участь інших, які переживали те саме.
\v 34 Ви співчували і мені в моїх кайданах; і ви прийняли з радістю розграбування майна вашого, знаючи, що ви маєте в небі майно краще і неминуще.
\v 35 Тому не втрачайте довірƅя вашого, бо воно має велику нагороду.
\v 36 Бо вам потрібне терпіння, щоб виконати волю Божу й одержати обітницю.
\v 37 Бо ще небагато, зовсім небагато, і Грядучий прийде і не забариться.
\v 38 А праведний живий вірою буде, а коли хто захитається, не благоволить до того душа Моя».
\v 39 Але ми не з тих, що вагаються на погибель, але стоїмо у вірі на спасіння душі.
\c 11
\p
\v 1 Віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому.
\v 2 Через неї були засвідчені древні.
\v 3 Вірою ми розуміємо, що віки створені Словом Божим, так що з невидимого сталось видиме.
\v 4 Вірою Авель приніс кращу жертву Богові, ніж Каїн, нею дістав свідчення, що він праведний, як засвідчив Бог про дари його; нею він і по смерті ще говорить.
\v 5 Вірою Енох перенесений був так, що не бачив смерті; і не стало його, тому що Бог переселив його. Бо ще до переселення свого він отримав свідчення, що догодив Богові.
\v 6 Без віри догодити Богові неможливо, бо треба, щоб той, хто приходить до Бога, вірував, що Він є, і тим, хто шукає Його, дає нагороду.
\v 7 Вірою Ной, будучи попереджений про те, чого ще не було видно, зі страхом збудував ковчег для спасіння дому свого; нею він осудив весь світ і став спадкоємцем праведності по вірі.
\v 8 Вірою Авраам скорився поклику іти в країну, яку мав потім отримати в спадщину, пішов, не знаючи, куди йде.
\v 9 Вірою він перебував в обітованій землі, як на чужій, мешкаючи в наметах з Ісааком і Яковом, які були співспадкоємцями тієї ж обітниці,
\v 10 бо він очікував міста з непохитною основою, якого архітектором і будівником є Бог.
\v 11 Вірою також і сама Сарра одержала силу прийняти сімƅя і, незважаючи на вік, родила, бо знала, що вірний Той, Хто обіцяв.
\v 12 Отже, від одного, та ще й омертвілого, народилось так багато, як багато зір на небі, і як незлічений пісок на березі морському.
\v 13 Всі вони повмирали у вірі, не одержавши обітниць; а тільки здалеку бачили їх, і раділи, та говорили про себе, що вони чужинці та пришельці на землі.
\v 14 Бо ті, що так говорять, показують, що вони шукають батьківщини.
\v 15 І коли б вони думали про ту, з котрої вийшли, то мали б час повернутися.
\v 16 Та тепер вони бажають кращої, тобто небесної; тому і Бог не соромиться зватися їх Богом, бо Він приготував їм місто.
\v 17 Вірою Авраам, бувши випробовуваний, приніс Ісаака в жертву; і, маючи обітницю, приніс свого єдинородного сина,
\v 18 про якого було сказано: «Від Ісаака народиться тобі потомство».
\v 19 Бо він думав, що Бог має і із мертвих силу воскресити; тому і одержав його як прообраз.
\v 20 Вірою Ісаак благословив Якова і Ісава на майбутнє.
\v 21 Вірою Яків, умираючи, благословив обох синів Йосифа, і поклонився Богу, спираючись на кінець палиці своєї.
\v 22 Вірою Йосиф, при кончині, згадав про вихід синів Ізраїля і заповів про кістки свої.
\v 23 Вірою Мойсей, як народився, був переховуваний батьками своїми три місяці, бо вони бачили, що гарне дитя, і не побоялись наказу царського.
\v 24 Вірою Мойсей, коли виріс, відрікся називатися сином дочки фараонової,
\v 25 вибравши краще страждати з народом Божим, аніж мати тимчасову насолоду гріховну,
\v 26 вважаючи ганьбу Христову більшим багатством, ніж скарби єгипетські, бо він дивився на нагороду.
\v 27 Вірою він залишив Єгипет, не побоявшись гніву царського, бо він був непохитним, як той, хто бачить Невидимого.
\v 28 Вірою він справив Пасху і кроплення крові, щоб губитель не торкнувся їхніх первістків.
\v 29 Вірою вони перейшли Червоне море, як по суходолу, на що спокушившись, єгиптяни потопились.
\v 30 Вірою стіни Єрихону впали після семиденного обходу їх.
\v 31 Вірою Раав блудниця не загинула з непокірними, за те, що з миром прийняла вивідувачів.
\v 32 І що ще скажу? Не вистачить мені часу оповідати про Гедеона, Барака, Самсона, Ефтая, Давида і Самуїла та пророків,
\v 33 які вірою перемагали царства, чинили праведність, одержували обітниці, закривали пащі левам,
\v 34 гасили силу вогню, уникали вістря меча, зміцнювалися від немочі, були сильні на війні, змушували до втечі війська чужинців;
\v 35 жінки отримували своїх померлих воскреслими; інші були замучені, бо відмовлялися від визволення, щоб осягнути краще воскресіння.
\v 36 А інші зазнали наруги та побоїв, також кайданів та увƅязнення;
\v 37 були побивані камінням, допитувані, перепилювані, вмирали від меча, тинялися в овечих та козячих шкірах, нужденні, засмучені, вимучені.
\v 38 Ті, яких світ не був вартий, тинялися по пустинях та горах, по печерах та ущелинах землі.
\v 39 І всі вони, засвідчені у вірі, не отримали того, що було обіцяно,
\v 40 бо Бог передбачив щось краще для нас, щоб вони не без нас досягли досконалості.
\c 12
\p
\v 1 Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, скиньмо з себе всякий тягар та гріх, який легко обплутує нас, і біжімо з витривалістю в змаганні, яке призначене нам,
\v 2 дивлячись на Ісуса, Засновника і Завершителя віри, Який замість радості, яка Йому належала, витерпів хрест, нехтуючи осоромленням, і сів по правиці престолу Божого.
\v 3 Тож подумайте про Того, Хто витерпів таку над Собою наругу від грішників, щоб ви, знемагаючи, не впали духом.
\v 4 Ви ще не змагались до крові, борячись проти гріха.
\v 5 Ви забули підбадьорення, яке говорить до вас, як до синів: «Сину Мій, не нехтуй кари Господньої і не сумуй, коли Він докоряє тобі;
\v 6 бо кого Бог любить, того карає, і бƅє кожного сина, якого приймає!»
\v 7 Коли ви терпите кару, то Бог поводиться з вами, як з синами, бо чи є такий син, якого батько не карав би?
\v 8 А коли залишаєтесь без покарання, для всіх загального, то ви незаконні діти, а не сини.
\v 9 До того ж, ми мали тілесних батьків наших, які карали нас, і ми поважали їх, то чи не повинні ми набагато більше коритися Отцеві духів, щоб жити?
\v 10 Ті карали нас, як знали, на небагато днів; Він же — на нашу користь, щоб ми стали учасниками Його святості.
\v 11 Всяка кара здається спочатку не радістю, а смутком, але потім, навченим через неї, приносить мирний плід праведності.
\v 12 Тому випростуйте опущені руки і знеможені коліна,
\v 13 і «робіть прямі стежки ногам вашим», щоб кульгаве не збочило, а краще виправилось.
\v 14 Дбайте про мир зі всіма і про святість, без якої ніхто не побачить Господа.
\v 15 Дивіться, щоб хто не позбувся благодаті Божої, щоб якийсь гіркий корінь, що виріс, не завдав шкоди, і щоб ним багато хто не осквернився;
\v 16 щоб ніхто не був розпусником або нечестивим, як Ісав, який за одну страву продав своє первородство.
\v 17 Ви знаєте, як потім, коли він хотів успадкувати благословення, був відкинутий, бо не міг перемінити думок батька, хоч і просив про те із слізьми.
\v 18 Ви приступили не до гори, до якої можна доторкнутись, палаючої вогнем, не до темряви і мороку та бурі,
\v 19 не до трубного звуку, і голосу слів, якого ті, що чули, просили, щоб слово не говорилось більше до них,
\v 20 бо вони не могли витримати заповіданого: «Якщо і звірина доторкнеться до гори, буде побита камінням».
\v 21 І таке страшне було видіння, що Мойсей сказав: «Я в страху і трепеті!»
\v 22 Але ви приступили до гори Сіону і до міста Бога живого, до небесного Єрусалиму і до безлічі ангелів;
\v 23 до торжествуючого собору і Церкви первороджених, записаних на небесах, і до Бога, Судді всіх, і до духів праведників, досягнувших досконалості;
\v 24 і до Ісуса, Посередника Нового Завіту, і до крові кроплення, яка промовляє краще, ніж Авелева.
\v 25 Глядіть, не відверніться від Промовляючого. Бо якщо ті не уникнули кари, що відвернулись від того, хто говорив на землі, то тим більше ми, якщо відвернемося від Того, Хто говорить з небес.
\v 26 Його голос тоді захитав землю, а тепер Він дав таку обітницю, кажучи: «Ще раз захитаю не тільки землю, але і небо!»
\v 27 А слова: «Ще раз» означають зміну того, що хитається, як створеного, щоб залишилось непохитне.
\v 28 Отож, приймаючи Царство непохитне, будемо триматися благодаті, якою будемо служити Богові з благоговінням і страхом,
\v 29 тому що Бог наш — вогонь нищівний.
\c 13
\p
\v 1 Братерська любов нехай між вами перебуває!
\v 2 Не забувайте гостинності, бо деякі через неї, не знаючи, прийняли ангелів.
\v 3 Памƅятайте про вƅязнів, немов би ви самі були увƅязнені з ними; і про тих, що страждають, оскільки ви й самі в тілі.
\v 4 Шлюб в усіх хай буде чесний і ложе непорочне, а розпусників та перелюбників Бог буде судити.
\v 5 Майте вдачу не сріблолюбну, задовольняйтесь тим, що маєте, бо Він Сам сказав: «Не покину тебе і не залишу тебе!»
\v 6 Тому ми сміливо говоримо: «Господь мій помічник, і не боюся, що вчинить мені людина?»
\v 7 Памƅятайте наставників ваших, які говорили вам Слово Боже, і, дивлячись на кінець життя їхнього, наслідуйте віру їхню.
\v 8 Ісус Христос Той Самий учора, сьогодні і навіки Той же!
\v 9 Не захоплюйтеся різними чужими вченнями, бо краще зміцнити серця благодаттю, а не стравами, від яких не одержали користі ті, що віддалися їм.
\v 10 Ми маємо жертовника, з якого не мають права їсти ті, що служать в скінії.
\v 11 Бо тіла тварин, кров яких первосвященик вносить у святилище в жертву за гріх, спалюються поза табором.
\v 12 Тому Ісус також, щоб освятити людей кровƅю Своєю, постраждав поза брамою.
\v 13 Вийдемо тоді до Нього за стан, несучи Його наругу,
\v 14 бо тут ми не маємо постійного міста, а шукаємо майбутнього.
\v 15 Отже, через Нього будемо приносити завжди жертву хвали Богові, тобто плід уст, що прославляють імƅя Його.
\v 16 Про добродійство і спільність не забувайте, бо такі жертви приємні Богові.
\v 17 Слухайтесь наставників ваших і коріться їм, бо вони постійно дбають про душі ваші, за які вони дадуть звіт, щоб вони робили це з радістю, а не з зітханням, бо це не корисне для вас.
\v 18 Моліться за нас, бо ми певні, що маємо добру совість, бо в усьому бажаємо поводитись чесно.
\v 19 Особливо ж прошу вас робити це, щоб я скоріше був повернений вам.
\v 20 Бог же миру, Який воскресив з мертвих, великого Пастиря вівцям, кровƅю вічного Завіту, Господа нашого Ісуса Христа,
\v 21 нехай удосконалить вас у всякому доброму ділі, на виконання волі Його, творячи у вас те, що приємне Йому через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амінь.
\v 22 Благаю вас, брати, прийміть це слово повчання, бо коротко я написав вам.
\v 23 Знайте, що брат наш Тимофій звільнений, і якщо скоро прийде, то я з ним побачу вас.
\v 24 Вітайте всіх наставників ваших і всіх святих. Вітають вас ті, що в Італії.
\v 25 Благодать з усіма вами! Амінь.